Моя дорога троянда

A teaser to the article "My dear rose" by Olha Vasylets
A teaser to the article "My dear rose" by Olha Vasylets

Моя дорога троянда

Ольга Василець, учасниця проекту "Історія починається в родині"

Четвер, Жовтень 8, 2015

Моя дорога троянда

Что все же конец мой — еще не конец:
Конец — это чье-то начало.

В. Висоцький

Часом трапляються такі особливі вечори, коли бабуся кличе до себе на хвилинку, на кілька слів, а розмова затягується на цілий вечір. Тоді вона просить дістати старі фотоальбоми. І поки середина осені просить ще й зірвати улюблену квітку. "Ці троянди так любила моя сестричка",- вкотре нагадує мені.

Photo to the article of Olha Vasylets \"My dear rose\"

Почувши щось цікаве, до нас приєднується десятирічний бабусин правнук. Із захватом і нерозумінням усього сказаного бабцею, роздивляється світлини. Він мало кого впізнає, а бабуся вже мало кого може роздивитися. Доводиться допомагати обом. Того вечора ми передивилися кілька альбомів.

Photo to the article \"My dear rose" by Olha Vasylets

Коли бабця у руки брала знімки своїх дітей (де вони ще зовсім маленькі), коли натрапляла поглядом на портрет себе зовсім юної, на фотокартки чоловіка, сестри, подруг – руки починали тремтіти, а в куточках очей збиралися сльози. Проте на вустах жевріла посмішка. Точно така сама, як і на світлині, зробленій п’ятдесят років тому.

Бабуся мовчить. Просто перебирає картки. Здається, вона і не вдивляється у них, механічно перекладає одну на іншу. Про щось думає. Я боюся переривати цей процес і теж розглядаю кожну світлинку. На звороті більшості можна знайти написи "на долгую память", "моей подружке", "дорогой сестре". А ще з тих написів вийшло б скласти цілу мапу. Бо фото-вітання надіслані ледь не з кожної країни світу.

A photo to the article \"My dear rose" by Olha Vasylets

Усі знімки такі особливі. Переважна більшість постановочні і лише поодинокі зроблено спонтанно. Та не зважаючи на це кожен знімок випромінює дивовижну силу, ніжність, повагу. А деякі ще й так старанно обрамлені мереживною витинанкою.

A photo to the article \"My dear rose" by Olha Vasylets

Кольорових знімків майже немає. А колір і не треба, щоб передати усі почуття. Достатньо подивитися на радісні обличчя. Хай що у їх житті траплялося, на світлинах усі усміхнені. Може, вони щось знали?.. І тепер так нас підтримують. Щоб і ми не опускали голови, і йшли вперед... із посмішкою.

Три різних покоління сидить за цим столом із горою фотокарток. Для кожного вони означають щось своє. Для бабусі – це ціле життя. Для мене – це лише частина реальності, для малого Михася – це ніби вигадана історія, а для бабусі – це все її життя.

Оля Василець, учасниця проекту "Історія починається в родині",
с.Піщанка, Дніпропетровська обл.

Світлини: Ольга Василець


comments powered by Disqus